Поїздка на Дніпро, або пошуки «Чорнобиля»

Submitted by gary on Sun, 08/29/2010 - 00:00

Кілька днів тому захотілося мені покататися!) Написав про це Віті:

Gary:) (22:46:48 18/08/2010)

давай на вихідних змотаємося на Дніпро

вдень

без ночовки

просто на розвідку)))

Вітя програміст СОІ-06 (22:47:17 18/08/2010)

давай

Все одразу стало ясно. Ми не зважали на те, що наші велосипеди були поламані. Я старався не зважати на те, що моя, змучена долею, «Україна» могла розвалитися прямо по серед шляху. І це не вигадки, таке з нею було вже кілька разів: рвалася рама, відпадали приварені педалі о_О, відривалися гальма… Дивно, що я жодного разу не ламав рук чи ніг).

Так от. Ми довгенько лагодили свої велосипеди. Не те щоб довго, просто мені була потрібна задня шина і камера. А в селі такого щастя не знайшлося. В результаті поїхав у місто, там зустрів Вітю, і ми купили там все необхідне. На наступний день ми мали їхати. І я вирішив запросити ще одного «педалі ста». Славік довго не думав і одразу погодився. За 2 хвилини 14 секунд спілкування по мобільному я встиг йому пояснити куди і з ким ми їдемо, та що необхідно з собою брати.

Наступного дня я проснувся о сьомій годині. За півгодини зібрався і виїхав. Зустрів Славіка, і ми поїхали в Смілу. До Сміли дорога не далека, всього 10 км. І ми швиденько здолали цю відстань. В центрі біля пам’ятника Леніну ми зустріли Вітю (комуніста?:). Поїхали на базар, і купили собі вело-комп’ютери. Ці штуки відносно недорогі (всього 40 грн.), і мають непоганий функціонал. Він показує поточну швидкість, вираховує середню, та зберігає максимальну. Показує загальний шлях, та шлях поточної подорожі. Плюс там ще всяка фігня типу термометра і часів. До того ж при першому включенні після перезавантаження, можна ввести розмір колеса в міліметрах. Коротше кажучи це той девайс, про який я вже давно мріяв, але не доходили руки, щоб купити.

Ремонт Вітіного велосипеду

Озброївшись вело-комп’ютерами ми поїхали. Піднімаючись на першу затяжну гору у Вітіному велосипеді почали тріщати підшипники… Так вони тріщали ще з кілометр, і потім кудись повипадали кульки. Без підшипника колесо почало тертися об раму. Зупинка і ремонт. Я був щиро здивований що зламався його велосипед, а не мій. Після недовгого ремонту виявилося, що Віті весь час потрібно крутити педалі, бо трещітка заклинила. В результаті він був вимушений крутити педалі, навіть тоді коли зупиняється :). До того ж колесо було без підшипника, а це значить, що він їхав прямо на осі. Так ми їхали і їхали, аж поки не заблудилися о_О

Галочка

Віті було тяжко сказати де ми зблудили. Нам ще тяжче)) Дорога все звужувалася і звужувалася. В результаті ми потрапили на дуже зарошшу стежку. Вело-комп’ютер показував, що від Сміли ми проїхали 27 кілометрів. Ми зупинилися на привал.

Можливо ми тут неправильно звернули :)

Після привалу ми вирішили, що пора вертатися назад. Місцеві аборигени сказали що ми в Плескачівці. Ми почали вертатися. І все було б добре, та Славік розпитав дорогу, як проїхати до наступного села) І от ми повні ентузіазму поїхали по маршруту, який був намальований на стежці добрим дядею, ім’я якого ми навряд чи колись дізнаємося) Маршрут був досить заплутаний. Нам потрібно було підніматися на круту гору посеред чистого поля. Ми йшли вгору. Розжарене повітря з пилюкою не давало змоги нормально дихати. Пташки що літали над нами здавалися нам стерв’ятниками, які чекають коли ми здамося.

Та ми не здавалися! Вийшовши на гору ми потрапили на кукурудзяне поле. Їхали ми по ґрунтовій дорозі, з невеличким шаром пилу і піску. Тобто хоч і по рівному їхали, здавалося, ніби їдемо під гору) Далі ми їхали по соняшниковому полю. Там була надзвичайно класна дорога. Хоч і ґрунтова, але без піску, і дуже класно втоптана, що дозволяло нормально розігнатися! Коли ми побачили перші будівлі ми були настільки щасливі, що я почав кричати «Земля! Земля!» ніби моряк)))

Дорога до цього села була всипана великим щебенем. Та ще й це був спуск. Велосипед по такій дорозі (звісно, на великій швидкості) майже не керований. Але обійшлося без жертв. Коли ми заїхали в село, то розпитали як проїхати далі. Потім Славік набрав води у якоїсь жінки в коротких шортах, і потім всю дорогу називав її своєю жінкою (дружиною?) Піднявшись на наступну гору був ремонт Вітіного велосипеду.

Поки він підтягував конуси на осі, і збирав усе до купи, ми зі Славіком трохи пофотографувались). Далі знову в дорогу. Наступні кілометри були фактично без пригод.

І ми спокійно доїхали до Дніпра.

"Поїздка на Дніпро" OVA )))

На спідометрі була відстань 62 км… Непогано, як для людей, що не тренувались. Бо останнього разу я їздив на велику кілька місяців тому. Здавалося б, що все добре: ми приїхали, покупалися, перекусили. Але, коли ми приїхали то на годиннику було вже 17:40. Тобто нам лишалося всього 3 години до темноти. Взагалі-то проїхати відстань 62 км за 3 години особливих проблем не склало б. Бо дорогу назад Вітя згадав. Нормальну асфальтовану. До того ж відстань по цій дорозі аж ніяк не 62 км, а 45-50 км. Проїхати цей шлях не проблема, але на нормальних велосипедах. Бо фактично загальну швидкість задавав Вітя, а його велосипед був у не найкращому стані.


Картіна маслом "Вітя в ненайкращому стані"))

Але Вітя й вирішив цю ситуацію. Він повідомив про це батька, який через кілька годин забрав нас автомобілем. Я ще ніколи не бачив, щоб 3 велосипеда запхнули до багажника. Ну а далі ми поїхали по правильному маршруту на великій швидкості (інколи було, навіть, лячно). Вдома я опинився о 23:00. Класний день!

В планах, через кілька тижнів, знову поїхати на Дніпро, але цей раз вже не зблудити. Можливо взяти з собою палатки, щоб там переночувати. Але поки Вітя не злагодить свій велік, і не купить багато запчастин в дорогу, то ми, звісно, нікуди не поїдемо. Хоча Славік, думаю, буде готовий поїхати вже через кілька днів. Я так само))

P.S.: Той день у Віті був не фортовий... Спочатку зламався велосипед. Потім велосипед перекинув Вітю через руля. Апофеоз був у кінці: Вітю вкусила собака) Рідко буває така непруха))

Ні! Ця програма не на С++. Це програма на піску!